WIKI

МЕТОД ДЕЛЬФІ


Застосовується на етапах формулювання проблеми і оцінки різних способів її рішення. Метод Дельфі - один з інструментів вибору і оцінки рішення. Застосування Дельфі-методу практично повністю виключає соціопсихологічну складову, в результаті чого висновки будуть сформовані в першу чергу на раціональних даних, а не на емоціях учасників [107].
 
ІСТОРІЯ
 
Метод, що отримав назву давньогрецького міста, що прославився своїми провісниками майбутнього, розроблений на початку 1950-х рр. у відомому «мозковому центрі» США - корпорації «Ренд». Авторами його є американські вчені О. Хелмер і Т. Гордон. Як і багато розробок в галузі політичного аналізу і прогнозування, застосування методу Дельфі спочатку було обмежено проблематикою військово-промислового та військово-дипломатичного характеру. В даний час він являє собою по суті групу методів, об'єднаних спільними вимогами до організації експертних процедур і форми отримання експертних оцінок [105, 109] .
 
ОСОБЛИВОСТІ
 
Однією з головних особливостей методу Дельфі є незалежність експертів один від одного, що дозволяє запобігти такі негативні моменти, як тиск авторитетів, внутрішні суперечки, прагнення прилучитися до більшості.
Метод Дельфі характеризують три специфічні особливості:
1) анонімність експертів;
2) регульований зворотний зв'язок;
3) статистична обробка результатів опитування та формування групової відповіді [104].
Метод Дельфі - інструмент, що дозволяє врахувати незалежну думку всіх учасників групи експертів з обговорюваного питання шляхом послідовного об'єднання ідей, висновків та пропозицій і прийти до згоди. Метод заснований на багаторазових анонімних групових інтерв'ю.
Суть цього методу в тому, щоб за допомогою серії послідовних дій - опитувань, інтерв'ю, мозкових штурмів - домогтися максимального консенсусу при визначенні правильного рішення. Аналіз за допомогою дельфійського методу проводиться в кілька етапів, результати обробляються статистичними методами [106].
 
ПЕРЕВАГИ
 
·         Метод Дельфі сприяє виробленню незалежності мислення членів групи.
·         Забезпечує спокійне і об'єктивне вивчення проблем, які вимагають оцінки.
НЕДОЛІКИ
 
·         Надмірна суб'єктивність оцінок.
·         Вимагає часу і організаційних зусиль.
 
ОРГАНІЗАЦІЯ
 
Дельфі-метод проводиться в кілька етапів.
На першому, попередньому етапі здійснюється підбір групи експертів.
Другий, основний етап Дельфі-методу складається з декількох кроків:
1. Організаційна група розсилає кожному експерту тему питання і пропонує розробити план його дослідження. Таким чином виходить безліч анкет, складених різними експертами.
2. Організаційна група вибирає пункти, які зустрічаються найчастіше і складає з них список.
3. Далі список розсилається експертам, які повинні оцінити представлений план і висловити свою думку з приводу його повноти і оптимальності.
4. За отриманими результатами експертна група складає другий, покращений опитувальник.
5. Далі всі експерти проводять аналіз проблеми за запропонованим планом, в результаті чого роблять власні висновки.
6. Організаційна група зводить всі результати воєдино, обирає варіанти, які найчастіше зустрічаються та відрізняються від більшості,  розсилає результати експертам.
7. Ці дії повторюються до тих пір, поки експерти не прийдуть до єдиної думки.
8. Далі оформлюються результати, робляться остаточні висновки і рекомендації [103].
 
РЕЗУЛЬТАТ
 
Погоджений список ідей з їх супутніми сильними і слабкими сторонами.
 
ВИСНОВКИ
 
Метод Дельфі має безсумнівні переваги в порівнянні з методами, заснованими на звичайній статистичній обробці результатів індивідуальних опитувань. Він дозволяє зменшити коливання по всій сукупності індивідуальних відповідей, обмежує коливання всередині груп. При цьому, як показують проведені експерименти, наявність малокваліфікованих експертів надає менш сильний вплив на групову оцінку, ніж просте усереднення результатів відповідей, оскільки ситуація допомагає їм виправити відповіді за рахунок отримання нової інформації від своєї групи [102].
 
ЛІТЕРАТУРА
 
1.         Агафонов В.А. Анализ стратегий и разработка комплексных программ. М.: Наука, 1990. – 216 с.
2.         Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учебное пособие (второе издание). М.: 2001. – 96 с.